Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!
Э, ребят, слышали новости? Я тут решила пошалить и купить себе закладочки. Да, точно, давно ни разу не переборола желание попробовать на вкус перекритый комуналом наркотик. И вот, наконец, я раскачалась, нашла свой первый афганский изюм и решила вбухнуться по полной программе.
Но прежде, чем начать свое путешествие в страну перорального употребления, я решила сыграть на безопасность и сделать свои собственные растаманские футболки. Ну, да, я же должна была рассказать про шитье, верно? Ха, некоторые могут подумать, что это криповое занятие, но не для меня.
Так вот, я раскинула перед собой свою «наркоскладную»: кусочек травки, немного ацетаминофена и, конечно же, мой новый закладочный афганский кодеин. Пролетаем, бро! Ну и конечно же, включила музыку, чтобы рофлить под нее, пока шью.
Взяла я свои непрофессиональные инструменты, подошла к швейной машине и начала свое творчество. Швы, вертикальные и горизонтальные, синие и желтые, с разными вышивками и принтами – вот мое вдохновение на сегодня. И все это, конечно же, делалось в ритме зажигательной музыки и улыбок на лицах.
Один раз переключила я внимание с работы и начала размышлять о том, как сильно жизнь изменилась после того, как я познакомилась с этой красотой в виде травки. Спору нет, у меня появилось больше вдохновения, больше идей и, конечно же, больше открытий в мире творчества.
И тут я вспомнила, что еще не попробовала свой купленный кодеин. Отложила я на минутку свою красоту в виде растаманских футболок и решила посмотреть, что же у меня в этой таблеточке. Ну, да, некоторые могут назвать это безрассудством, но я доверяла своему интуитивному чутью и решила принять вызов.
Взяла я свой ацетаминофен, положила его на язык и засунула в рот. И вот, ребят, мне почти сразу стало как-то странно. Что-то начало происходить с моими ощущениями, цвета стали ярче, звуки звенели в ушах, а мое настроение улучшилось на несколько градусов!
А потом я уже лежала на диване и рофлила с какой-то ерунды. Время словно остановилось, а я просто рассматривала потолок и видела на нем всю свою жизнь. Что-то изобразительное и художественное, я сказала бы. Ну, да, мои рофлы сейчас были наивысшего уровня!
Прошло время, и я внезапно очнулась от своего прекрасного путешествия в мир перорального вбухивания. А нарядные растаманские футболки лежали рядом со мной, словно напоминая о том, что жизнь – это постоянное творчество и вдохновение.
Так что, собрав все свои силы и оставшуюся порцию кодеина, я решила завершить свою творческую миссию и довести эти футболки до идеала. Ведь когда ты рофлишь под влиянием, то у тебя творческая энергия на всю ночь!
Так что, мои друзья, не бойтесь пробовать новое, не бойтесь экспериментировать и делать что-то своими руками. Шить растаманские футболки и рофлить под влиянием наркотиков – это не просто мимолетное удовольствие, это целый мир возможностей и фантазий!
И помните, не важно, чем вы занимаетесь, главное – делайте это с радостью и любовью. Даже если это шитье растаманских футболок под джаз или наслаждение кодеином и травкой, важно, чтобы вы получали удовольствие и радость от процесса.
«Жизнь прекрасна, когда ты умеешь шить растаманские футболки и находить красоту даже в самых криповых моментах», - говорят мои новые марихуановые друзья.
Поэтому, ребятки, рискните и попробуйте. Пусть это будет ваше приключение и возможность открыть что-то новое в себе. А я пойду дальше шить свои растаманские футболки и рофлить на полную катушку!
Stay high, stay creative!
